«Іди за Мною!» (Мр. 2, 14). Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2026 року

Послання Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви 2026 рокудо батьків, молоді, духовенства, монашества і мирян УГКЦв Україні та на поселеннях і до всіх людей доброї волі Тоді почув я голос Господній, що говорив:«Кого б Мені послати? Хто нам піде?»І сказав я: «Ось я, пошли мене!» (Іс. 6, 8). Дорогі в Христі! Зібравшись на цьогорічному Синоді Єпископів УГКЦ у Марійському паломницькому центрі в Зарваниці, з почуттям пастирської відповідальности за добро довіреної нам пастви ми присвятили особливу увагу темі «Душпастирство покликань до священства та монашества». У християнському розумінні покликання — це не професія, а ідентичність, що народжується як відповідь на поклик до учнівства Христового. У ширшому значенні кожний християнин має своє покликання — на шляху до спасіння свідчити про Божу любов у світі відповідно до свого віку та стану, зростаючи у вірі, святості й любові. Водночас дехто покликаний до особливого служіння: «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Найчастіше це покликання здійснюється у священничому служінні або богопосвяченому житті. Упродовж історії нашої Церкви Господь безперестанку посилав ревних працівників на свої жнива. Поклик Христа привів колись до київських печер Антонія і Теодосія — зачинателів українського монашества. Він був дороговказом і для графа Романа Шептицького, який, ставши митрополитом, очолив духовне відродження нашої Церкви й українського народу у ХХ столітті. За часів атеїстичного режиму за Господнім покликом ішли в підпілля юні шукачі Божої правди, щоб зберегти іскру надії та світло віри посеред темряви, зла й неправди. Згодом, з Божого благословення, після виходу Церкви з підпілля велика кількість юнаків і дівчат відповіли на внутрішній заклик Господній «Іди за Мною» — і вступили до відновлених семінарій, монастирів та спільнот богопосвяченого життя. Святий Дух завжди наповнює Церкву працівниками в Божому винограднику, навіть у найважчі часи випробувань. Потрібно лише бути відкритими до дару покликання, прагнути цього дару та невпинно вимолювати: «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт. 9, 37–38). Тому з вдячністю до всіх, хто вже відповів на Господній заклик, заохочуємо вас, дорогі браття і сестри, відкривати свої серця в молитві на цей Божий дар. Дорогі юнаки та дівчата! Ви можете запитати себе: яким чином Бог кличе до служіння в Церкві? Найчастіше покликання зароджується ще змалечку, коли дитина відкриває для себе Його доброту й любов та починає розуміти, наскільки вони важливі для її життя. Господь промовляє через участь у житті церковної спільноти, передусім у християнській сім’ї — «домашній Церкві», а також у місцевій парафіяльній спільноті. Він кличе своїм словом через слухання і читання Святого Письма. Він промовляє в літургійному житті Церкви через Святі Таїнства, особливо Таїнство Покаяння, а також у тиші особистої молитви. Господь кличе й через людей, які своїм святим, радісним і боговгодним життям допомагають іншим пізнати Його та спонукають іти слідом за Ним. Покликання в Церкві — це великий дар і водночас велика відповідальність. Воно вимагає відкритості, духу слухання, внутрішньої чутливості та здатності розпізнавати в глибині серця Божий голос. Щоб належно відповісти на цей поклик, потрібно плекати любов до Христа і Його Церкви, бути готовими стати знаряддям у Божих руках та відкритися на різні форми служіння. Моліться і працюйте над собою, зростайте в чеснотах, словом і ділом допомагайте іншим наблизитися до Бога. Беріть активну участь у молодіжних християнських спільнотах. Переживаючи особисті, сімейні чи суспільні труднощі, особливо серед випробувань нинішньої війни, розвивайте особисту дружбу з Господом Ісусом, шукаючи в Нього підтримки, розради й дороговказу для свого життя. Хай вам допомагає молитовна близькість із Його Пресвятою Матір’ю, котра є взірцем відкритості до дару покликання: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Дорогі батьки! Дякуючи вам за ваше служіння, заохочуємо вас жити повнотою християнського життя у своїх родинах. Ставтеся до своїх дітей з усвідомленням, що вони є Божими дітьми, довіреними вашій опіці. Щодня моліться разом із ними та спільно беріть активну участь у житті Церкви. Підтримуйте прагнення дітей служити Богові й Церкві. Будьте для них живим образом Божої любові. Власним прикладом навчайте їх жертовності, щедрості та довіри до Господньої благодаті. Відкрийте дітям велич церковного служіння й пам’ятайте, що батьки священника, монаха чи монахині мають особливу шану в Церкві як ті, хто поблагословив своїх дітей віддати своє життя Богові. Дорогі отці-душпастирі! Разом зі своїми парафіяльними спільнотами ви виконуєте особливе завдання в душпастирстві покликань — розпізнавати дію Святого Духа в серцях наймолодших парафіян. Тому так важливо підтримати покликання молодої людини уважним слуханням, заохоченням і сприянням. Особистий приклад вашого побожного життя, радісного і ревного служіння в дусі самопожертви заохочує молоду людину йти вашими слідами. Нерідко покликання молодої людини згасає лише тому, що ніхто вчасно не помітив і не підтримав його. Плекайте покликання, запрошуючи дітей і молодь до активної участі в церковних богослужіннях. Регулярно зустрічайтеся з молоддю, організовуйте для неї прощі та літні табори. Запрошуйте семінаристів, священників і богопосвячених осіб на заходи для дітей і молоді. Передусім же моліться за покликання разом із усією парафіяльною громадою. Якщо з вашої парафії вийшли покликання до священничого служіння чи богопосвяченого життя, дбайте, щоб молоді люди знали про це. Запрошуйте цих осіб, щоб вони могли свідчити у своїй материнській парафії про власний шлях покликання. Дорогі отці, брати і сестри з богопосвячених спільнот! Будьте присутні в житті нашої молоді. Хай радість вашого покликання буде видимою для всіх у ваших словах і ділах. Плекайте євангельські чесноти — убозтво, чистоту та послух, живучи разом у спільноті, яка є взірцем християнського братерства, сестринства та співпраці задля добра Христової Церкви й освячення Божого люду. Дбайте про духовне наставництво—батьківство і материнство — як у своїх спільнотах, так і щодо тих, хто приходить до ваших монастирів, шукаючи підтримки, зцілення чи допомоги. Дорогі в Христі браття і сестри! Знайте, що покликання до священничого служіння та богопосвяченого життя є ознакою життєздатності Церкви. Адже вона безперестанку народжує нових працівників для Христового винограднику. Жива парафія є тим місцем, де молода людина може зустріти живого Христа й почути Його заклик: «Іди за Мною!». Справжня «домашня Церква» — це родинна спільнота, яка створює всі умови для того, щоб зародок покликання зростав до зрілості. Тож чуваймо всі разом над цим великим даром і супроводжаймо покликаних нашими молитвами. Благословення всемогутнього Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай зійде на кожну молоду людину, на її батьків, на священників, монахів і монахинь, на кожну нашу парафіяльну спільноту та на весь наш народ і перебуває з усіма нами завжди. Від імені Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого апостола Акили,14 липня 2026 року Божого Детальніше...

У Народному домі відбулося вшанування пам’яті владики Юліана Вороновського [фото]

У четвер, 14 травня, після Божественної Літургії в катедральному соборі Пресвятої Трійці, продовжилося вшанування пам’яті владики Юліана Вороновського урочистою академією в Народному домі імені Івана Франка у Дрогобичі. Детальніше...

«Пастир, який жив життям свого народу», — Блаженніший Святослав з нагоди 90-річчя від дня народження владики Юліана Вороновського [фото]

У четвер, 14 травня, у катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі відбулася Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди 90-річчя від дня народження блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського — першого єпарха Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Богослужіння очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у співслужінні єпископів Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, духовенства та за участю численних вірних. Детальніше...

Дрогобицькій гімназії № 14 присвоєно імʼя владики Юліана Вороновського [фото]

14 травня Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав із душпастирським візитом з нагоди 90-річчя від дня народження владики Юліана Вороновського відвідав Дрогобич. Предстоятель УГКЦ взяв участь у присвоєнні Дрогобицькій гімназії № 14 імені блаженної пам’яті першого єпарха Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав благословив майбутній Медико-соціальний центр імені владики Юліяна Вороновського [фото]

13 травня у с. Добрівляни на Дрогобиччині Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав благословив майбутній Медико-соціальний центр імені владики Юліяна Вороновського та заклав фундаційну грамоту в бічну стіну будівлі. Центр Самбірсько-Дрогобицької єпархії покликаний стати простором лікування, соціальної опіки та підтримки передусім для людей, поранених війною — військових і цивільних. Детальніше...

Глава УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза з 20-літтям архиєрейської хіротонії

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава й Отець Української Греко-КатолицькоїЦеркви, привітав преосвященного владику Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, з нагоди 20-ліття його архиєрейської хіротонії. Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до Дня хворого (2026)

Христос воскрес! Дорогі в Христі брати і сестри!  У неділю, коли слухаємо Євангеліє про розслабленого і водночас відзначаємо День хворого в Україні, Церква з особливою увагою й любов’ю звертає свій погляд до всіх, хто страждає. У час важких випробувань для нашого народу, коли Батьківщина проходить крізь жорстоку війну, коли щодня множаться рани, – тілесні й духовні, – ми покликані по-особливому побачити обличчя стражденного Христа в кожному пораненому і хворому. У Його ранах – наше зцілення, у Його хресті – наша надія, у Його воскресінні – наше життя. Сьогодні разом з усією нашою Церквою складаємо перед Господом болючі рани наших захисників – військових, які зазнали поранень на фронті, втратили здоров’я, кінцівки, здатність бачити чи чути. Їхні тіла позначені шрамами війни, а серця – часто невидимим болем, травмами, тривогами, страхом і нічними кошмарами. Поруч із ними – поранені й хворі цивільні: дорослі й діти, люди похилого віку, постраждалі від обстрілів, ті, хто втратив домівку, близьких, дах над головою і тепер бореться не лише за життя, а й за збереження людської гідності. Особливо болісно Церква сьогодні дивиться на наших дітей. Вони часто не мають видимих фізичних ран, але їхні серця позначені глибокими слідами війни: страхом повітряних тривог, досвідом переховування в підвалах і бомбосховищах, розлукою з батьками, вимушеною еміграцією, тяжкими спогадами, які важко висловити словами. Їхній біль тихий, але надзвичайно глибокий, і ми не маємо права залишити його без уваги й опіки. Не забуваймо і про безліч морально й духовно зранених людей: тих, хто втратив сенс життя, переживає глибоку втому й розчарування, не може простити, живе в постійному страху чи відчаї. Рани душі не менш болючі, ніж рани тіла. Саме до цих людей Церква сьогодні хоче промовити слова втіхи й милосердя, бути поруч із кожним, за прикладом доброго самарянина, який не проходить повз пораненого, а зупиняється і перев’язує його рани, підтримує і супроводжує. У цей День хворого закликаємо всі наші парафії, спільноти та родини до особливої молитви і дієвого милосердя: молімося на Божественній Літургії, у родинному колі й особисто за поранених військових, хворих цивільних, дітей та всіх, хто страждає; згадаймо в молитві лікарів, медсестер, капеланів, психологів, волонтерів та всіх, хто служить біля ложа хворого чи пораненого; відвідаймо, якщо це можливо, тих, хто перебуває в лікарні, військовому шпиталі, реабілітаційному центрі або самотньо страждає вдома; підтримаймо добрим словом, увагою, потіхою, телефонним дзвінком, волонтерською чи матеріальною допомогою тих, хто несе важкий хрест хвороби або поранення; просімо в Господа благодаті зцілення – тілесного, психологічного й духовного – для кожної зраненої особи та для нашого народу в цілому. Як зазначив у своєму зверненні на Всесвітній день хворого Папа Лев ХIV, «справжні ліки від людських ран – це спосіб життя, заснований на братерській любові, вкорінений у любові до Бога. Я палко бажаю, щоб у нашому християнському способі життя ніколи не бракувало цього братнього виміру – інклюзивного, сміливого, жертовного й підтримуючого – який має своє найглибше коріння в нашому єднанні з Богом, у вірі в Ісуса Христа» (3). Запалені цією Божественною любов’ю, ми справді можемо присвятити себе благу всіх, хто страждає, особливо наших хворих, літніх та немічних братів і сестер. Дорогі в Христі, пам’ятаймо: для хворого чи пораненого інколи одне щире слово, усмішка чи проста присутність поруч стають знаком Божої любові. Наше служіння хворій особі не може обійтися без постійного співпереживання страждань, без доброти й лагідності, прощення і солідарності. Лише тривала опіка та неухильна допомога можуть повернути хворій людині найцінніший Божий дар – усвідомлення своєї гідності в Божих очах. Пам’ятаймо, що Слово Боже, об’явлене у Святому Письмі, повинно стати для нас прикладом і джерелом натхнення для служіння хворим. У кожній перев’язці, у кожному ділі милосердя, звершеному для стражденного, ми торкаємося самого Христа, який сказав: «Хворий [був], і ви навідались до Мене» (Мт. 25, 36). Допомагаймо хворим зрозуміти, що стан недуги, навіть якщо він тривалий,   може стати нашим скарбом духовного досвіду. Наші терпіння і болі ми покликані прожити у повному єднанні через віру із нашим страждаючим Спасителем. Він узяв на себе болі і страждання кожної людини і є присутній у наших стражданнях. Адже саме цією дорогою Ісус Христос, воплочений єдинородний Божий Син, виконав волю свого Небесного Отця і повернув нас до Нього. Смиренно приймаючи хворобу, людина долучається до Христових страждань; її терпіння також може бути спасенним для неї та для інших. На прикладі Ісуса Христа бачимо, що людська слабкість стає нагодою чинити добро, брати на себе й допомагати нести тягар терпіння ближніх, як це робив Спаситель, який узяв на себе тягар наших гріхів. Сьогодні, дивлячись на розп’ятого, але воскреслого Господа, довірмо Йому всі наші рани – особисті й національні. Нехай Його благодать торкнеться кожної зраненої душі, додасть сили тим, хто лікує і служить, та наблизить день справедливого миру для України. Нехай Пресвята Богородиця, Оранта нашого народу, покриє своїм омофором усіх поранених, хворих, недужих, стражденних та їхні родини. Нехай святий Іван Павло ІІ, який установив День хворого, і всі святі української землі випросять у Господа для нашого народу дар зцілення, стійкості, надії й потіхи. Палко бажаю, щоб цей день став для кожного з нас нагадуванням про силу любові, співчуття і взаємної підтримки. Будьмо поруч одне з одним, несімо тягарі ближніх, не втрачаймо надії і вірмо: навіть у цей темний час Господь веде нас до життя. З молитвою за кожного зраненого, хворого та втомленого в нашому народі   † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого славного великомученика, переможця й чудотворця Юрія, 23 квітня 2026 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю Розслабленого, 3 травня цього року.  А під час кожної Божественної Літургії в сугубій єктенії додати такі прохання: Ще молимось Господеві Богу нашому за всіх хворих, за зцілення їхніх душ і тіл. Утверди, Господи, їхню віру й укріпи їх у надії, бо Ти є джерело оздоровлень і податель усякого добра. Ще молимося за всіх медичних працівників і за тих, хто своєю працею приносить немічним полегшення страждань і болю. Подай, Господи, їм Свою благодать, щоб їхні душі були завжди сповнені милосердя, доброти і співчуття до хворих, а в праці вони завжди виявляли глибоку пошану до їхньої гідності. Ще молимося за всіх священнослужителів-капеланів і за тих, хто здійснює волонтерське служіння хворим. Подай, Господи, Свою благодать, щоб у їхньому служінні стала видимою Твоя любов і Твоє милосердя до всіх, хто несе важкий хрест недуги. Будь їм, Господи, помічником і подателем сили та натхнення для звершення діл милосердя. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2026)

Преосвященнішим і преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви   Богомудрі жінки з миром слідом за Тобою поспішалиі Тебе, як померлого, зі сльозами шукали;поклонились же, радіючи, живому Боговіі Пасху таємну Твоїм учням, Христе, благовістили.Пісня 7 канону Пасхи Христос воскрес!   Дорогі в Христі! Сьогодні, коли зі світанком сходить сонце і являє своє пасхальне світло, Церква запрошує нас вирушити в мандрівку разом із жінками-мироносицями. Вони прямують до гробу – туди, де були свідками поховання Ісуса Христа: «День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса» (Лк. 23, 54–55). Піснею-молитвою пасхальної утрені Церква підкреслює особливий поспіх. Христа поквапом зняли з хреста, нашвидкуруч поховали без належних почестей, які віддають навіть звичайній людині: «Повернувшись [додому], вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали» (Лк. 23, 56). І ось жінки знову поспішають: «А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували, й застали камінь, відкочений від гробниці. Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса» (Лк. 24, 1–3). Слова канону утрені підтверджують, що вони поспішали не так до гробу, як за Христом.   Богомудрі жінки з миром слідом за Тобою поспішали… Жінки-учениці йшли за Вчителем від самого початку Його проповіді в Галилеї. Сам Христос приводить їх туди, куди вони ніколи не сподівалися дійти. Їх спонукає любов і милосердя до Зневаженого і Померлого. Ті, що ходили за Христом, уважно слухали Його повчання, були свідками різних знаків –чуд і зцілень, тепер стають богомудрими мироносицями. Це також наш шлях учнівства Христового, який ми в особливий спосіб проходили впродовж Великого посту. Хоча Христос попередив своїх учнів про те, що має статися: зрада, арешт, несправедливе засудження, жорстокі знущання і смерть на хресті –жінки-мироносиці не були готові ні до жахіття страстей, ні до зустрічі з воскреслим Господом. Вони приходять до гробу з невимовним болем серця та криком душі.   … і Тебе, як померлого, зі сльозами шукали… Подібно до жінок-мироносиць, наш народ прийшов до цієї пасхальної миті зі скорботою у серці. Ми переживаємо щораз глибший біль і щораз більшу втому від цієї святотатської війни. Багато жінок України, вирушаючи у свою пасхальну мандрівку за Христом, спішать до могил наших Героїв і невинних жертв ворожих атак. Але особливо ця пасхальна туга за Христом волає до Господа устами родин зниклих безвісти й тих, хто не зміг поховати своїх загиблих. Одна мати поділилася зі мною своїм горем: «Моя доня навіки залишилася під руїнами Азовсталі в Маріуполі. Коли ж я зможу її поховати?!». З гірким сумом ми шукаємо тіла наших загиблих. Але ми віримо у воскреслого Спасителя! Віримо, що всім нашим покійним Христос, який сьогодні переможно виходить із гробу, дарує життя і воскресіння. Цю істину підтверджують жінки-мироносиці, яких Він приводить до зустрічі не з померлим, а з живим Богом. Вони стають першими свідками воскреслого Господа Ісуса. Лише почувши від ангела, що Він воскрес, і поклонившись, радіючи живому Богові, вони зможуть таємну Пасху благовістити Христовим учням (пор. Мт. 28, 5–8).   … поклонились же, радіючи, живому Богові… До пасхального поспіху мироносиць тепер спонукає вже не прагнення доповнити ритуал похорону, а радість від пережитої зустрічі із живим Богом! Вони несуть звістку про Воскресіння Христове, бо самі пройшли разом із Христом від Його розп’яття, смерті й поховання – до Його воскресіння. Справжня духовна радість Пасхи випливає не з виконання щорічного ритуалу. Вона народжується з особистого досвіду того, що Христос живий. Він і нині присутній у своєму Воскресінні посеред своєї Церкви. Саме сьогодні Церква поспішає передати кожному з нас радість зустрічі з Воскреслим, запрошує нас разом з усім Божим народом поклонитися, радіючи, живому Богові й таємну Пасху благовістити всім людям. Бо Христос воскрес! Ми зустрічаємо живого Бога – нашого воскреслого Спасителя –у Таїнствах Христової Церкви. Із часів раннього християнства саме в пасхальну ніч Церква народжувала в Таїнстві Хрещення нових християн. До цієї зустрічі з живим Богом ми готувалися сорокаденним постом і сьогодні приступаємо до Святого Причастя Тіла і Крові нашого Спасителя, несучи Йому, як запашне миро, наше оновлене покаянням, постом і молитвою християнське життя ‒ щоденне свідчення нашої віри. Бути християнином в наш час означає вірити у воскресіння, ділитися радістю особистої зустрічі з Христом, благовістити всім таїнственну Пасху Христову. Ось що означає промовити сьогодні до кожного, кого зустрінемо, цей пасхальний привіт: «Христос воскрес!» –і гучно та переконливо відповісти: «Воістину воскрес!».   І Пасху таємну Твоїм учням, Христе, благовістили! Пасха – це момент переміни! Ми чуємо, як жінки, сповнені болю, шукали Померлого, але натомість знайшли радість Воскреслого. Саме сьогодні, у цій таїнственній зустрічі з воскреслим Господом у спільноті Церкви, силою і діянням Святого Духа сльози перетворюються на радість. Важливо зауважити, що Христос не усуває плач жінок, не відбирає в них сліз, а перемінює їх. Він перетворює їхній смуток на простір зустрічі, що стає джерелом тієї радості, якої ніхто нас не може позбавити. Про це Христос провіщав апостолам на Тайній вечері, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться… Оце й ви нині в журбі. Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Ів. 16, 20–22). У цьому й полягає таїнственність Пасхи Христової: ця радість серця не гасне, а оновлюється з покоління в покоління для тих, хто її приймає і нею ділиться. Ми святкуємо Пасху, а отже, віримо в перемогу життя над смертю. Ми віримо, що і наш смуток обернеться на радість, бо «Христос воістину воскрес!». Попри те, що кожного дня «зі сходу» прилітають смертоносні ракети та дрони, уже бачимо, що над ними сяє небесним сяйвом пасхальне сонце, яке несе в собі запоруку перемоги і підставу нашої надії на повне визволення та відродження нашого народу. Це світло стане для нас джерелом сили і витривалості: у праці над гідним вшануванням наших полеглих Героїв; у поверненні до рідних домівок наших полонених; у визволенні незаконно утримуваних, насильно депортованих і викрадених українських дітей; у віднайденні зниклих безвісти та у зціленні наших тілесних і душевних ран і травм, бо «Христос воістину воскрес!». Із вірою в Христа воскреслого та силою Його святого Воскресіння ми будемо відбудовувати все зруйноване, повертати на рідні землі та гуртувати розпорошених по світу синів і дочок України, бо «Христос воістину воскрес!». Дорогі в Христі браття і сестри! Дозвольте привітати кожного з вас у цей світлий день, що його створив Господь. Радіймо і веселімося в ньому! Сьогодні перемога живого Бога є нашою перемогою, бо незважаючи на лихі дні, спричинені силами темряви, Божа любов, життя і радість залишаються непереможними. Ми самі є свідками цього. Насамперед прагну звернутися до наших воїнів та всіх, хто захищає Україну, а також до їхніх рідних. Від імені нашої Церкви висловлюю вам глибоку вдячність, що виявляєте стійкість і незламність духу. Бажаю вам великодньої радості, перемоги і миру. Родинам загиблих і зниклих безвісти хочу втерти сльози та скріпити вас пасхальною вірою і надією на те, що воскреслий Господь обіймає ваших рідних своєю любов’ю і нагороджує вічним життям кожну жертву, принесену з любові до свого народу та до ближнього. Вітаю всіх, хто зараз лікує свої рани – фізичні чи духовні. Віддаю вас у люблячі руки небесного Цілителя – воскреслого Христа, який на своєму тілі носить рани як знак безмежної любові, у якій і ви берете участь, дорогі брати і сестри. Вітаю наших лікарів, медсестер, реабілітологів і капеланів. Супроводжую їхні зусилля щоденною молитвою. Ділюся пасхальною радістю з усіма працівниками та волонтерами цивільної інфраструктури: енергопостачання, транспорту, освіти, медицини. Вітаю нашу владу та всіх, хто невпинно працює, щоб зберегти людське життя і людську гідність, державну незалежність і цілісність. Особливим чином вітаю всі наші родини – домашні Церкви, щоб у родинному колі ви разом відчули пасхальну радість і мир: батьки з дітьми, молодь і старші. Хай воскреслий Господь буде в центрі вашого родинного життя, щоб ви, поклонившись з радістю живому Богові, могли благовістити іншим про Його вірну і всепереможну любов. Передаю пасхальні вітання і дякую тим, хто в Україні та на поселеннях продовжує підтримувати матеріально й морально своїх потребуючих та стражденних сестер і братів. Вітаю і благословляю наших душпастирів, військових, медичних та академічних капеланів, а також наше монашество, особливо у прифронтовій зоні та зоні бойових дій. Обіймаю вас усіх – тих, хто святкує вдома, і тих, хто перебуває далеко від рідної домівки. Зичу вам веселих і благословенних Великодніх свят, щирого ділення великоднім кошиком, смачного свяченого яйця та пишних крашанок. Нехай наші традиційні гаївки сповнять ваші серця веселістю та відчуттям Божого миру.   Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у свято Благовіщення Пресвятої Богородиціта в день Блаженного священномученика Омеляна Ковча,25 березня 2026 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав від імені духовенства й вірних єпархії привітав Блаженнішого Святослава з 15-ю річницею сходження на Патріарший престіл

27 березня 2026 р. Б. виповнюється 15 років з дня інтронізації на патріарший престіл Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. З цієї нагоди Главу і Отця УГКЦ привітав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2025)

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,в Україні та на поселеннях у світі сущим І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите,що лежатиме в яслах (Лк. 2, 12).  Христос народився! Славімо Його!Дорогі в Христі!   Сьогодні вся Вселенна вітає народженого між нами Спасителя: ангели співають, пастушки поклоняються, царі зі звіздою подорожують. Мир Божий сходить до розгубленого й заклопотаного людства, що отримує світло надії, яке сяє над цілим світом з убогого Вифлеєму!  Різдво – це свято наближення Бога – Ісуса-Творця, «через якого все постало» – до людини, свого сотворіння. Яке незбагненне таїнство! Слово Боже втілюється у свій образ: Бог стає людиною, створеною на Його образ і подобу. Він стає одним із нас, живе поруч, поділяє все наше, бере на себе людські немочі й терпіння, щоб ми могли відчути Його безустанну близькість і жити в радісній свідомості, що в кожну мить «з нами Бог!». У Різдві Христовому безмежний Бог обмежує себе, Всемогутній входить у неміч новонародженої дитини. «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина…» (Флп. 2, 6–7). Бог Отець через свого Сина в людському тілі жертвує себе людині силою благодаті Святого Духа. Та саме це Божественне самообмеження відкриває нам двері до Божої безмежності в любові та силі. Через нього людині дарується доступ до повноти життя в Христі: і до повноти людської гідності та величі, і до повноти причастя вічності. Бо, як навчає апостол Павло, наш люблячий Отець, даруючи нам Ісуса, забажав, «щоб уся повнота перебувала в Ньому» (Кол. 1, 19). Приходячи до нас у вигляді слуги, Господь занурюється в темряву людської байдужості та ненависті, у біль і страждання кожного: дитини й старця, полоненого під тортурами, тата й мами, які плачуть над утраченою дитиною. Як Дитя, Він плаче разом із родинами, що втратили близьких від російських ракет, і втирає сльози тим, хто позбувся всього – рідних, майна, міста чи села. Однак занурюється Він у нашу темряву, щоб стати нашим Світлом і там, де зло сіє смерть, відкрити небо, аби ті, що плачуть, могли разом із пастушками почути провіщення радості від ангела, який каже нам цієї різдвяної ночі: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 10–12). Святкувати Різдво означає прийняти радість, що приходить не від людей, а від Бога; не від землі, а з неба; не від людського успіху, а від Божественної самопожертви заради нашого спасіння. Для нас нині святкувати Різдво – це стати також здатними до самообмеження, щоб відкрити у своєму серці (своєму домі та своїй парафії) місце для Ісуса з Марією та Йосифом. Самопожертва в ім’я любові до Бога і ближнього приносить небесну радість, бо ми створюємо простір життя і порятунку для тих, кому жорстокість війни загрожує раною чи смертю. Радість народжується в тому, що ми стаємо співучасниками захисту й збереження людського життя – передусім найслабших і найменш захищених серед нас. Якщо сьогодні шукаєш знаку, сигналу та вказівника, де знайти радість, почуй ангельські слова: «І ось вам знак: ви знайдете дитя…». Щоб ця радість не минула нас, пожертвуймо чимось своїм задля немочі ближнього! Як пастушки, вийдімо із «зони комфорту», поспішімо до сучасного Вифлеєму, який, можливо, недалеко від нас: серед немічних та вразливих у нашому будинку, місті чи селі. Завітаймо до них, шукаючи тієї радості й ділячись тим, що самі вже отримали. Тоді наша коляда стане всемогутньою, стрепене темряву на землі та відкриє небеса для Божого світла серед нас. Сьогодні святкувати Різдво в Україні – це водночас виклик і християнський подвиг! Ворог людського роду намагається занурити нас у холод і темряву, – темряву не лише фізичну, позбавляючи електроенергії та тепла, а й у темряву розпачу, зневіри, маніпуляцій і торгування долею нашого народу в порожніх спробах умиротворити злочинця. Те, що відбувається щоночі в українських містах і селах, виходить далеко поза межі розуміння війни в цивілізованому світі. Перед нами – не просто війна, а навмисне, систематичне, сплановане й технологічно забезпечене масове вбивство невинних: жінок, старців, дітей, яких ворог щоночі спалює живцем у власних домівках ракетами та дронами. Сьогодні Україна подібна до тієї заплаканої матерi, про яку говорить пророк: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Єр. 31, 15). Та серед цієї темряви пробивається небесне світло Христа. Тож святкуймо сміливо й радісно, бо святкувати Різдво в Україні – це перемагати! А на поселеннях – це стояти, огортати своїх сестер і братів в Україні молитвою й розділяти перемогу. Поміж нами, в Україні і на поселенням, народився наш Спас – Христос! Нас хочуть занурити в темряву і холод, а ми зігріваємо й освітлюємо одне одного відкритими серцями, у яких для Дитятка Ісуса знайшлося так багато місця! У самообмеженні та самопожертві, навіть серед виснаження і втоми, ми навчилися відновлювати сили і стійкість вірою в те, що «з нами Бог». Його неміч нас зміцнює, а вбогість збагачує! Наш багатий християнський досвід віри сьогодні може збагатити й звеселити цілий світ: Возвеселімся всі разом нині: Христос родився в бідній яскині! Посліднім віком став чоловіком, Всі утішайтесь на землі. Та щоб святкувати Різдво щодня, кожен має зробити власний вибір. Один із наших бойових командирів сказав до кожного українця: «Війна не закінчиться без тебе!». Так і сьогодні – різдвяна самопожертва потребує участі кожного згідно з покликанням та відповідальністю. Різдвяна радість не прийде без тебе, сину чи доню нашої Церкви і нашого народу, хоч би де ти жив і що робив. Кожен мусить зробити свій вибір в ім’я Життя—Дитятка Ісуса, що народився між нами в бідній печері, у яслах на сіні! У цей світлий день Різдва Христового вітаю кожного з вас теплом Божої безустанної близькості. Обіймаю тих, хто далеко від рідної землі, кого війна розлучила з найріднішими, дружин, які чекають повернення з фронту своїх чоловіків, і дітей, які моляться, щоб тато якнайшвидше повернувся додому. Особливо вітаю наших діточок, які вже поспішають зі співом прадавніх колядок до наших домівок, щоб нести різдвяні віншування! Нехай ці маленькі благовісники перемоги України не йдуть від нас із порожніми руками! З глибокою вдячністю в серці вітаю наших військових, волонтерів, медиків, енергетиків і рятувальників. Ви є носіями надії, невтомно захищаючи, підтримуючи та зберігаючи життя нашого багатостраждального люду. Вітаю тих, хто на фронті, на окупованих територіях, у лікарнях. Особливо засилаю різдвяні вітання і побажання усякого гаразду тим, хто втратив домівку, і тим, хто дав прихисток – фізичний і духовний – потребуючим, в Україні чи за кордоном. Бажаю, щоб ви відчули бодай крихту домашнього затишку та різдвяної радості. З Різдвом Христовим обіймаю тих, хто оплакує втрату загиблих і зниклих безвісти, тих, хто опікується пораненими в лікарнях, і тих, хто трудиться над поверненням полонених і насильно депортованих. Від щирого серця уділяю всім вам батьківське благословення і бажаю кожному, від наймолодшого до найстаршого, радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року. Оновімо нашу здатність світити й зігрівати одне одного різдвяним світлом, колядою та молитвою. Тоді жодна темрява й холоднеча нас ніколи не подолає! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,6 грудня 2025 року Божого Детальніше...